Алые паруса. Александр Грин

У невеликому рибальському селищі відлюдниками жили колишній моряк Лонгрен з дочкою Ассоль. Сусіди не спілкувалися з ними, вважаючи Лонгрена нелюдимою і злою людиною, а Ассоль - дивною. Діти теж її сторонилися, ну а дорослі відверто над нею сміялися і дражнили її, розпускаючи про неї найнеймовірніші чутки. А все тому, що з самого дитинства Ассоль вірила в те, що одного разу за нею на кораблі з червоними вітрилами припливе людина, яка забере її з собою... І те, що здавалося неймовірним, неможливим, здійснилося: відважний моряк Грей здійснив заповітну мрію Ассоль... Зараз складно уявити, що Олександр Грін (1880 - 1932) писав «Червоні вітрила» в суворий, страшний час, серед смерті, голоду і тифу (в країні вирувало полум'я громадянської війни), наскільки життєствердною є ця трепетна, щира, світла поема про любов, про силу мрії. І вона по праву вважається найромантичнішим твором А. Гріна. Головне в житті, стверджує письменник, "... робити чудеса своїми руками. . . ", а ще вірити у свою мрію, у свої червоні вітрила, і - вміти любити та чекати.